Ти віддав своє життя за Україну - Не за владу, президентів і міністрів, Ти боровся лиш за зникнення руїни І без гумового диму небо чисте.
На схвильовані питання рідних, друзів Говорив ти завжди з твердістю: "Так треба. Я, без сумніву, негайно повернуся, Тільки ось зроблю чистішим наше небо".
Ти ненавидів, любив, збивав долоні, Щоб країна не лишилася самотня, І тебе, ллючи косі дощі солоні, Прийняла до лав своїх Небесна Сотня,
І ти став хрещеним сином того неба - Неба чистого, без гумового диму. І нікому тут доводити не треба - Ти віддав своє життя за Україну.
Снайпер розстрiляв доброту i любов, годувальника і опікуна
Оксана Федишин
З-під старечих натомлених вій виглядає любов у вікно… Заслонила сльоза Божий світ: мати сина не бачить давно. У свої досоткові роки поховала в землі цінний скарб – Дорогого синочка, який склав життя на Вітчизни вівтар.
А на ліжку – любові сонет – благородне, мале янголя… Мило татів цілує портрет… Вимовляє лиш «тя-тя» маля. В домі скорбно: сім'я не уся. У сиріток трьох очі сумні: На колінах сидять в татуся, часто граються з ним… лиш вві сні.
Де любові незламний каркас? Де кохання, мов ніжний нарцис, Мов букет польовий, що не раз він люб'язній дружині приніс?! З давніх літ ненависник добра супостат древній змій-хуліган На глибоку і вірну любов накладає нещадний капкан.
Не сподобалось пекла царю щире прагнення щастя, добра; Віра в краще майбутнє дітей, в те, що рухне система стара, Що розквітне Вкраїна, мов сад… І тому підіслав він стрілка… Снайпер вистрелив – Ігор Ткачук на Грушевського кров’ю стікав.
Охмелів бузувір – ллється кров. Причаївшись в готелі, з вікна Розстріляв Доброту і Любов, Годувальника й Опікуна… Голуб миру підбитий лежав. Світлий погляд його – в неба синь, Наче душу свою проводжав України невільної син.
Не збагнути ніколи катам усіх демонських чорних мастей: Розстріляти не вдасться повік молитов матерів і дітей. І Господньої Правди рука їх дістане будь-де на землі, Посоромить убивцю-божка і обніме сиріток малих.
Плели нашу долю Московії спиці, Петляли законами гаки облудні, Тому розпочався протест у столиці І Дідич очолив штаб спротиву в грудні, Коли мирних діток-студентів побили. Здригнулась душа городенківських хлопців, Летіли у Київ неначе на крилах, Щоб якось спинити лихих «охоронців»: - За що змолотили студентів кийками?! - За що владним чоботом ребра ламали?!.. Вузлами стискали Вкраїну роками І волю давили криваві вандали.
Майдан не вдалось обхопити петлею, Бо перші шеренги стояли, мов скелі, За долю народну, а не за… ідею; Мов факели, в небі горіли «коктейлі», Спиняючи натиск машини злодіїв. Мішалися з димом невинні сніжинки, Не знали наївні про смертні події… Та й хто б здогадався про варварські вчинки,
Про крові потоки, про гори побитих, Про план шахраїв і проект казнокрадів… По трупах ступають престольні бандити. Ще зранку Сергій вивів сотню до Ради І всім повідомив: «Йдемо ходом мирним». Та ось в Кріпосному провулку неждано Попали в облогу. Шквал вдарив мундирний - Кров... Вибухи... Галас... Трусило Майданом.
Прийшлось відступати. Відходив останнім, Своїх побратимів прикривши собою. Немов в казані величезнім вулканнім Кипіло, крутило. Смерть рвалась до бою.
Невдовзі знайшли понівечене тіло З проламаним черепом. Вбито Сергія. День в розпачі меркнув. Сніжинки тремтіли, Стікали сльозою. Це танула мрія?.. А мріяв козак про ходу в Городенці На честь українських незламних героїв... В день смерті Сергія засмучені хлопці несли смолоскипи, крокуючи строєм.
Немов фіміам, линув дим попід хмари, А в іскрах блищали вогні херувимів, Наповнивши груди нетліючим жаром,.. Топилися воском серця побратимів!
Герой Небесної Сотні - Сергiенко Василь Миколайович. Черкаська обл (23.04.1956 - 4.04.2014) м. Корсунь-Шевченківський
Журналіст, поет, соціолог. Працював у обласних газетах Черкащини, Запоріжжя та писав для київських видань. Мав наукові праці із соціології, збірки поезій. Готувався до захисту кандидатської дисертації. Викрадений з власного подвір'я і закатований.
___Та голос його з високості курличе___
«Дасть Бог дожить... Чи може, вже й полину Кудись туди, аж ген – у високость, Щоб і звідтіль клечати – «Україна» («Країна, якої ще нема», Василь Сергієнко).
Заплуталась ніч у своїй таємниці. І темрява дУші заблудлі покрила… Злетілись птахи чисті серцем в столицю, Любов і молитву принесли на крилах. І поки палала любов на Майдані Та пломінь молитви прорізував хмари, - Щезала вся нечисть, зникала в тумані. Нажаль, погасили вогонь яничари.
Тоді кровопивці відкрилася паща: Моловся цвіт нації у м’ясорубці, Лилась кров рікою... Здригалася площа… Чигала смерть на Василя-правдолюбця
І засідку вдома йому влаштувала.
Над Корсунем вилися зграєю круки. Поживу свою визирали шакали. І яма, не всилі звістити про муки, Впокорено в лісі офіри чекала. Не день і не два полювали на жертву, По п’ятах ходили бандити ваала, Здійснивши обряд на урочищі мертвих.
Бездушні злочинці насаджені пеклом Для варварських дій КДБістам на зміну Чекали, щоб стихло на вулицях, смеркло. Із засідки хтось випнув шию зміїну. Василь вийшов в капцях, без куртки, без шапки, Щоб хвіртку прикрити. Примари з узбіччя Рвонули до нього, мов хижі собаки, Пакет натягнули йому на обличчя, На руки – кайдани. Вмить блиснуло лезо… Даремні пручання... Кривава халепа... Втягли у авто – завищали колеса...
Волали з землі краплі крові до неба.
Машина ревіла. Біль стукав у шибку. Нескорений дух рвався вперто на волю. У відчаї мати кричала у трубку І серце її розривалось від болю: - Синочка… Синочка!.. Украли бандити. Не знаю я звідки... Чужі. Невідомі… Кипіло у грудях: Його можуть вбити, Рятуйте… – і втратила мати свідомість…
Шумів гнівно ліс про нелюдські наруги.
По хащах уже Василя волочили Корупції сторожі, демонські слуги. Потрощений, різаний втратив всі сили Та жив… Не стогнав, тамував біль у муках. - Синочку! – долинув у розпачі голос. «Матусю» – не встиг син промовити… й звуку... Удар – і упав, наче зрізаний колос. І нирку кололи, і серце, й печінку… Кати перебили коліна і зуби… Впав в яму лицем до землі. Наостанку Підрізали шию йому душогуби.
Заплутала ніч все оте таємниче. Хоч темрява душі заблудлі покрила,.. Та голос його з високості курличе: «Моя Україно, у вірності – сила!» Нове покоління чеканить крок в марші, А старше – схилилось в молитві ледь чутній. Василь Сергієнко – у пам’яті нашій – Герой України, навік незабутній.
Зберімося у вільній і оновленій сім’ї Й згадаймо всіх по імені в Небесній сотні! Віддаймо гідну честь за мужню відданість її В розправи час лихий тих чорних днів скорботних.
Згадаймо «Плине кача» й наш безсмертний славний Гімн - По горах рознесуть щемливий клич трембіти. Бо ж ангелом безгрішним біль ввійшов у кожен дім - Історію живу вивчають нині діти.
Ти віддав своє життя за Україну -
ОтветитьУдалитьНе за владу, президентів і міністрів,
Ти боровся лиш за зникнення руїни
І без гумового диму небо чисте.
На схвильовані питання рідних, друзів
Говорив ти завжди з твердістю: "Так треба.
Я, без сумніву, негайно повернуся,
Тільки ось зроблю чистішим наше небо".
Ти ненавидів, любив, збивав долоні,
Щоб країна не лишилася самотня,
І тебе, ллючи косі дощі солоні,
Прийняла до лав своїх Небесна Сотня,
І ти став хрещеним сином того неба -
Неба чистого, без гумового диму.
І нікому тут доводити не треба -
Ти віддав своє життя за Україну.
Марина Падалко
Спасибо, добавила в блог.
УдалитьСнайпер розстрiляв доброту i любов, годувальника і опікуна
ОтветитьУдалитьОксана Федишин
З-під старечих натомлених вій виглядає любов у вікно…
Заслонила сльоза Божий світ: мати сина не бачить давно.
У свої досоткові роки поховала в землі цінний скарб –
Дорогого синочка, який склав життя на Вітчизни вівтар.
А на ліжку – любові сонет – благородне, мале янголя…
Мило татів цілує портрет… Вимовляє лиш «тя-тя» маля.
В домі скорбно: сім'я не уся. У сиріток трьох очі сумні:
На колінах сидять в татуся, часто граються з ним… лиш вві сні.
Де любові незламний каркас? Де кохання, мов ніжний нарцис,
Мов букет польовий, що не раз він люб'язній дружині приніс?!
З давніх літ ненависник добра супостат древній змій-хуліган
На глибоку і вірну любов накладає нещадний капкан.
Не сподобалось пекла царю щире прагнення щастя, добра;
Віра в краще майбутнє дітей, в те, що рухне система стара,
Що розквітне Вкраїна, мов сад… І тому підіслав він стрілка…
Снайпер вистрелив – Ігор Ткачук на Грушевського кров’ю стікав.
Охмелів бузувір – ллється кров. Причаївшись в готелі, з вікна
Розстріляв Доброту і Любов, Годувальника й Опікуна…
Голуб миру підбитий лежав. Світлий погляд його – в неба синь,
Наче душу свою проводжав України невільної син.
Не збагнути ніколи катам усіх демонських чорних мастей:
Розстріляти не вдасться повік молитов матерів і дітей.
І Господньої Правди рука їх дістане будь-де на землі,
Посоромить убивцю-божка і обніме сиріток малих.
Герой Небесної Сотні - Сергій Дідич
ОтветитьУдалить___За долю народну, а не за iдею___
© Оксана Федишин
Плели нашу долю Московії спиці,
Петляли законами гаки облудні,
Тому розпочався протест у столиці
І Дідич очолив штаб спротиву в грудні,
Коли мирних діток-студентів побили.
Здригнулась душа городенківських хлопців,
Летіли у Київ неначе на крилах,
Щоб якось спинити лихих «охоронців»:
- За що змолотили студентів кийками?!
- За що владним чоботом ребра ламали?!..
Вузлами стискали Вкраїну роками
І волю давили криваві вандали.
Майдан не вдалось обхопити петлею,
Бо перші шеренги стояли, мов скелі,
За долю народну, а не за… ідею;
Мов факели, в небі горіли «коктейлі»,
Спиняючи натиск машини злодіїв.
Мішалися з димом невинні сніжинки,
Не знали наївні про смертні події…
Та й хто б здогадався про варварські вчинки,
Про крові потоки, про гори побитих,
Про план шахраїв і проект казнокрадів…
По трупах ступають престольні бандити.
Ще зранку Сергій вивів сотню до Ради
І всім повідомив: «Йдемо ходом мирним».
Та ось в Кріпосному провулку неждано
Попали в облогу. Шквал вдарив мундирний -
Кров... Вибухи... Галас... Трусило Майданом.
Прийшлось відступати. Відходив останнім,
Своїх побратимів прикривши собою.
Немов в казані величезнім вулканнім
Кипіло, крутило. Смерть рвалась до бою.
Невдовзі знайшли понівечене тіло
З проламаним черепом. Вбито Сергія.
День в розпачі меркнув. Сніжинки тремтіли,
Стікали сльозою. Це танула мрія?..
А мріяв козак про ходу в Городенці
На честь українських незламних героїв...
В день смерті Сергія засмучені хлопці
несли смолоскипи, крокуючи строєм.
Немов фіміам, линув дим попід хмари,
А в іскрах блищали вогні херувимів,
Наповнивши груди нетліючим жаром,..
Топилися воском серця побратимів!
Герой Небесної Сотні - Сергiенко Василь Миколайович. Черкаська обл
ОтветитьУдалить(23.04.1956 - 4.04.2014)
м. Корсунь-Шевченківський
Журналіст, поет, соціолог. Працював у обласних газетах Черкащини, Запоріжжя та писав для київських видань. Мав наукові праці із соціології, збірки поезій. Готувався до захисту кандидатської дисертації.
Викрадений з власного подвір'я і закатований.
___Та голос його з високості курличе___
«Дасть Бог дожить... Чи може, вже й полину
Кудись туди, аж ген – у високость,
Щоб і звідтіль клечати – «Україна»
(«Країна, якої ще нема», Василь Сергієнко).
Заплуталась ніч у своїй таємниці.
І темрява дУші заблудлі покрила…
Злетілись птахи чисті серцем в столицю,
Любов і молитву принесли на крилах.
І поки палала любов на Майдані
Та пломінь молитви прорізував хмари, -
Щезала вся нечисть, зникала в тумані.
Нажаль, погасили вогонь яничари.
Тоді кровопивці відкрилася паща:
Моловся цвіт нації у м’ясорубці,
Лилась кров рікою... Здригалася площа…
Чигала смерть на Василя-правдолюбця
І засідку вдома йому влаштувала.
Над Корсунем вилися зграєю круки.
Поживу свою визирали шакали.
І яма, не всилі звістити про муки,
Впокорено в лісі офіри чекала.
Не день і не два полювали на жертву,
По п’ятах ходили бандити ваала,
Здійснивши обряд на урочищі мертвих.
Бездушні злочинці насаджені пеклом
Для варварських дій КДБістам на зміну
Чекали, щоб стихло на вулицях, смеркло.
Із засідки хтось випнув шию зміїну.
Василь вийшов в капцях, без куртки, без шапки,
Щоб хвіртку прикрити. Примари з узбіччя
Рвонули до нього, мов хижі собаки,
Пакет натягнули йому на обличчя,
На руки – кайдани. Вмить блиснуло лезо…
Даремні пручання... Кривава халепа...
Втягли у авто – завищали колеса...
Волали з землі краплі крові до неба.
Машина ревіла. Біль стукав у шибку.
Нескорений дух рвався вперто на волю.
У відчаї мати кричала у трубку
І серце її розривалось від болю:
- Синочка… Синочка!.. Украли бандити.
Не знаю я звідки... Чужі. Невідомі…
Кипіло у грудях: Його можуть вбити,
Рятуйте… – і втратила мати свідомість…
Шумів гнівно ліс про нелюдські наруги.
По хащах уже Василя волочили
Корупції сторожі, демонські слуги.
Потрощений, різаний втратив всі сили
Та жив… Не стогнав, тамував біль у муках.
- Синочку! – долинув у розпачі голос.
«Матусю» – не встиг син промовити… й звуку...
Удар – і упав, наче зрізаний колос.
І нирку кололи, і серце, й печінку…
Кати перебили коліна і зуби…
Впав в яму лицем до землі. Наостанку
Підрізали шию йому душогуби.
Заплутала ніч все оте таємниче.
Хоч темрява душі заблудлі покрила,..
Та голос його з високості курличе:
«Моя Україно, у вірності – сила!»
Нове покоління чеканить крок в марші,
А старше – схилилось в молитві ледь чутній.
Василь Сергієнко – у пам’яті нашій –
Герой України, навік незабутній.
© Оксана Федишин, 15.07.2015 02:33
___________________________________
+ Продовження до вірша –
експромт Людмили Дзвонок:
Молитви замало, а в ній така сила!
Людина без Бога – то ворога зброя.
Матуся кричала, ой, так голосила,
Та серце спинилось навічно в Героя...
Молімося, люди, зігнімо коліна,
Щоб чаші молитв наповнялись скоріше! –
Щоб вже не вбивали ні доньку, ні сина,
І небо над нами ставало світліше!
© Людмила Дзвонок, 29.07.2015 00:32 •
___Згадаймо поіменно Героїв Небесної сотні!___
ОтветитьУдалитьЗберімося у вільній і оновленій сім’ї
Й згадаймо всіх по імені в Небесній сотні!
Віддаймо гідну честь за мужню відданість її
В розправи час лихий тих чорних днів скорботних.
Згадаймо «Плине кача» й наш безсмертний славний Гімн -
По горах рознесуть щемливий клич трембіти.
Бо ж ангелом безгрішним біль ввійшов у кожен дім -
Історію живу вивчають нині діти.
Сидить на гірці шин, мов на Майдані, хлопченя
Й читає, щоб впізнати Вірність незбагненну:
«Дорожча від усіх скарбів заплачена ціна!
Згадаймо нині їх – Героїв – поіменно!»
============================
© Оксана Федишин, 2015
http://www.stihi.ru/2015/10/22/10259