Стихи про евромайдан

***

Десь далеко, в Києві, стріляють,
Гинуть люди і горять машини.
Що тобі до того? Хата з краю -
Ти живеш у іншій Україні.

В тебе є робота і зарплата,
Або пенсію тобі приносять вчасно.
Світло є, тепло, водичка капа,
Випив пива, глянув тєлік, – класно!

Не приходить "в гості" податкова,
Не таранять Лексусом мажори,
ЖЕК будинок догляда чудово,
Лікарі лікують без поборів.

Чесний суд розсудить по закону,
Злодіїв – міліція спіймає.
Звідки у чиновників мільйони?
Мабуть, Санта-Клаус підкидає!

Хай цвіте і пахне Ялинкович!
Мудрий вождь і справедливий Батя!
Він бере мільярдну братню "помощь"?
Так не нам кредити віддавати!

У твоїх дітей є перспектива:
Вивчитись, знайти роботу, оженитись
Й жити далі, як і ти, – щасливо
І нічим у світі не журитись.

А у Києві... Що Київ? Він далеко!
Гідність, честь, порядність, ідеали...
Вони що, всі з іншої планети
Рай твій руйнувать поприлітали?

автор Сергій Моша, м. Суми


***


Пам'яті загиблих...

Під прапором стояли – під прапором й спочили.
Прийми, о Господи, своїх синів!
За України волю їх убили
В шалений жар тривожних днів.

В той час, як небо димом затягнулось,
Як змерзлі руки прагнули вогню,
Упились кров’ю кат і його свита,
Споївши нею й всю свою сім’ю.

Та ми усі від Бога люди.
Живем надіючись, не боючись.
Чи ми запам’ятаєм, чи забудем,
Як наш народ топтали, сміючись?


(І. Якубовська)


***


Я в такому, бачиш, відрядженні,
Звідки люди приходять незрячими.
Де ведуться якісь перемовини,
Найміцніші коктейлі замовлені.

Тут, забувши про маму з татом,
Називаються гордим птахом,
Полонених ганяють голими,
А для захисту цілять в голови.

Тут калічать і зносять повністю,
Відзначаючи День Соборності,
Викрадають, збивають з ніг,
Поливають водою в сніг.
Тут повітря – із газу вата.
Тут уже почали вбивати

Але, знаєш, тут кожен сяє:
«Переможемо. Обіцяєм».
І з здобутком, безмежно цінним,
Я приїду додому цілим.


Тетяна Власова


***


Мама відправила сина,
Просила
Бути обачним.
Син обіцяв берегтися щосили:
«Мамо, не плачте».

Місяць минає, закони погіршали,
Прийняті жестами.
«Мамо, я просто не можу по-іншому –
Я на Грушевського».

Вулиця стала дуже болючою –
Що говорити?
Син повернувся – очі заплющені,
Прапором вкритий.

Сонце сховалось – негода.
Чи буде
Праведний суд?
Там, де учора проходив, сьогодні
Друзі несуть.

Мама заплакана, хрестить повсталих
Мовчки, без слів.
Сина не стало,
В неї віднині – мільйони синів.


Тетяна Власова


***


Здравствуй, мальчик за серым щитом,
Выполняющий мерзкий приказ!
Как же ты пожалеешь потом,
Что сегодня стреляешь в нас!
Ты кого защищаешь, сынок?
Тех, кто дал поглодать тебе кость?
Ну, зачем? Почему? Как ты мог?
Ты ведь в этой стране не гость!
Кучу денег притащишь домой,
Год не будешь вставать с дивана!
Только помни, на деньгах - кровь!
Кровь Сережёньки Нигояна!
Когда будешь лететь в Шарм – эль – Шейх,
Отдыхать после братоубийства,
За тобой потянется шлейф –
То проклятья за Юру Вербицкого!
Когда будешь лететь назад
И тащить шмотья чемоданы,
Не забудь, что это - глаза,
Те, что выбили на Майдане!
Когда будешь сыну и дочке
Покупать игрушки и велик,
Не забудь - это печень и почки,
Что отбили у вас в райотделе!
А когда квартиру получишь,
Голяком в теплой ванне ляг.
Вспомни парня, которого мучил
На морозе ваш толстый хряк!
Мальчик-мальчик… погоны померкнут,
Деньги кончатся… жизнь продлится!
И короткого слова «Беркут»

Ты до гроба будешь стыдиться!

Татьяна Малахова


***


О наболелом...

-Что происходит в стране? - А снова зима.
-Евромайдан, полагаете Вы? - Полагаю.
Я ведь и вам на Майдан приходить предлагаю
И защитить ваши милые сердцу дома.

-Что же за всем этим будет? - А будет война.
-Будет война, Вы считаете? - Да, я считаю.
Я ведь давно в интернете все посты читаю,
И понимаю что все ж неизбежна она.

-Чем же все это окончится? - Будет террор.
-Будет террор, Вы уверены? - Да, я уверен.
Я уже слышал, и слух этот мною проверен,
Будто бандиты в законе готовят народу отпор.

-Что же из этого следует? – Следует жить,
Вооружаться, учиться защите и бою.
-Вы полагаете, нас не оставят в покое?
-Я полагаю, мы сами не сможем простить!

Следует бить, пока всех не успели закрыть,
Недолговечны уж их кабала и опала.
Раз уж стана наша против террора восстала
Следует всею страною бандитов казнить.

Вот миллионы мужчин и девчонки внутри,
И беркутячие маски по кругу, по кругу.
Бой начинается, вот вам Калашников в руку,
И раз, два, три,
раз, два, три,
раз, два, три,
раз, два, три.


Валентина Подгурская, 2014


***


CЕРГІЮ НІГОЯНУ
(хлопцю, який загинув за волю України на Майдані)

А свічка тихо скрапує слізьми,
Останній постріл... і усе затихло...
І як тебе не захистили ми?
Як не відчули, що крадеться лихо?

Вірменський хлопче, сину дорогий,
Хто відібрав життя твоє? О, Боже!
Сніжок сльозами котиться із вій,
Ридання небо стримати не може.

Як можна в мирний час?.. У мирний час
Холоднокровно кулею у серце?
Чи відвернувся Бог таки від нас?
Не може й Він дивитися на все це.

Для тебе Україна — другий дім,
Ти тут родився, ти гордився нею.
Тепер навічно будеш в домі цім,
Навічно з українською землею.

А серце тихо скрапує слізьми...
У траурі українські знамена...
Чи усвідомимо нарешті, люди, ми,
Що кожен має стати тим вірменом.


(вірш Лесі Любарської)


***


весна неодмінно приходить - без попередження,
по чорному снігу, під дзвін перемерзлих гільз.
по стиглих дротів павутинно-колючім мереживі
повзе неминуче тепло. набирай і кріпись.

весна неодмінна. крізь палено-гумове марево
проступлять відточено-горді лиця живих.
задимлені очі своїх - одиницями й парами -
пронижуть пекучу імлу теплокрівних доріг.

весна неодмінно приходить. і квітне підсніжник -
остання печаль, останній подоланий страх.
приходить тепло. залишається зболена ніжність,
і тане обвуглений сніг на гарячих щоках.

Галина Танай



***


Вічна пам"ять , тобі, сину,
України сину,
Ти загинув на майдані
За МАТІР ЄДИНУ!

За вишневу Україну
І за Дніпр широкий,
Ти,поклав свою голівку
Хлопче кароокий!

Закатований за волю,
За правду святую
Розстріляли твою ,люто,
Душу молодую!

Хоч КАВКАЗЬКОГО ТИ РОДУ
І характер з перцем
Ти,син Українського народу,
З Шевченком у серці!

Крізь віки і крізь століття
ТЕБЕ НЕ ЗАБУДУТЬ!!!
Наші діти і онуки
Оспівувать будуть!!!

Автор: Любов Балакіна


***


Діалог Майданівця з Богом
Здрастуй, Боже, що єси на Небесах.
Як Тобі теперішні події?
Бачиш – нас чоботями –по мрії.
Чуєш – провокують нас на страх.
Де Ти є? Кому й пощо молюсь?
Може, вже і Ти утік із Раю?
Я уже нічому не здивуюсь –
час такий. Усі кудись втікають.
Тільки відповів мені Пан Біг:
«Бачу, в вас творяться «чудеса»
Вчора Запоріжжя не вберіг,
То які там в дідька Небеса!?.
Де я є? Я в Львові і в Криму
підношу мішки до барикад.
Вчора проривався у тюрму:
я туди – вони мене назад»
Господи – питаю – далі що?
Скласти зброю? Розійтись домів?
Мають нас і далі за ніщо,
але, може, то так Ти хотів?
Бачу, Богу врався вже терпець:
«Ані руш з Майдану до кінця!
Вже розпоясалась на капець
Ваша «влада» - злидні без лиця!
Я стою і ти зі мною стій!
Українцю, ти є- Чоловік!
Чи даремно вірний мій Сергій
до часу впокоївся навік?»
Я проснувсь. В холодному поту.
Бога навіть в сні гнівити –зле.
Та тепер з Майдану не піду.
Бог є ТУТ! Він в кожному живе!


Яна Ковальчук


***


Здраствуй, мамо, я - екстреміст.
Я ношу синьо-жовтий прапор,
їжджу під межигірську хату,
ланцюгами єднаю міст.

Знаєш, мамо, я - екстреміст.
Я співаю "іще не вмерла...",
я вважаю "героям - слава!",
я до чорта ночей провела
з ліваками та ультраправими.

Мамо, я тепер екстреміст.
За усі наші люті гасла,
за шоломи, шарфи і маски
Мені світить до десяти.
Тож додому можу я не прийти.

У системи окремий хист -
нам ламати хребти і ребра.
І сьогодні нам дуже треба
не віддати своїх під тиск.

І який тепер сенс мовчати?
Я не маю чого втрачати.

Мамо, я тепер екстреміст.

Ольга Перехрест

***


*на пам'ять загиблого Сергія Нігояна
- Розкажи мені про ту зиму, коли він помер.
- Його звали Сергій, воїн і волонтер.

З вечора падав сніг, у місті горів вогонь
і теплий туман злітав із його долонь.

Він там був не один, поруч стояли всі:
Робітники й фанати, грішники і святі,
Невиспані пролетарії й натхненні митці.
Пліч-о-пліч з синами ставали їхні отці.

Ми не були знайомі, але нас з'єднав майдан.
І чорні троянди цвістимуть
у кожній
з його
ран.

Що же було в тій зимі, що сніг червонів й чорнів
Що світ розділився на наших і ворогів,
На тих, хто іде у бій і тих, хто чекає їх?

Його звали Сергій, і кожному з нас він - брат.
Тому ми стояли далі. І бив бойовий набат.

Ольга Перехрест
Січень 2014, Київ


***


Ми на коліна - тільки перед Богом
І слухаєм ми серцем цілий світ.
Ми не бажаєм комусь чогось злого
І побажайте ви нам щасливу сотню літ.

Самі собі ми прокладем дорогу,
Що приведе до кращого життя.
Ми захищаємось й не просим допомоги
Хоча за це тепер у нас стаття.

Ми йдем за правду, за свободу,
Хоча і кров'ю прокладений цей шлях.
Бо Україну всю - народу!
Її хто зрадив - тому смерть і страх.

Ми на коліна - та не перед вами.
Сьогодні люди йдуть із Богом в серці.
І правда нашими устами
Добром і щастям всім озветься.

Ніхто не знає, що завтра буде.
За день прийдешній треба нам подбати.
Вставайте і боріться люди!
Щоб в цій країні можна було жити і кохати.

Ми на коліна впали - все буває.
Пройшли ви мимо й посміялись від душі,
Але не ви, а Бог допомагає
Пройти цей шлях до щастя, що дарований тобі.


Ірина Герасимів


***


Лід під ногами кришиться і тріщить.
Ти невразливий, і це твій природній стан.
В правій – бруківка, в лівій – фанерний щит:
люди виходять битися за Майдан.

Дим від пожежі стелеться в небеса,
місто вдихає чортову каламуть.
Мамо, не плачте! Мамо, я тут не сам.
Нас тут, шаленців, янголи бережуть.

Мамо, я усвідомив глобальну річ:
рабське життя огидне, неначе твань.
Кажуть, у нас тут ніби постала Січ,
вся Україна труситься від повстань!

Нас тут гартує полум’я і вода,
ми приростаєм тілом до барикад.
Врешті, ну що нам вдіє оця орда?
Ми ж розучились рухатися назад.

Нам не забракне мужності або сил –
в люті морози тулимось до багать.
Мамо, у них в полоні наш Чорновіл.
Треба ж комусь іти його визволять...



***